Після того, як у 1775 році за наказом Катерини ІІ було зруйновано Запорозьку Січ, козаки цілими полками та сотнями, а той й по декілька чоловік, стали заселяти вільні землі Придніпров’я. Їх приваблювали плавні і родючі землі понад Дніпром. Тут, на схилах однієї з живописних балок і оселився полковник Іван Дудка зі своїми козаками. Так було засновано село Дудчани.

Перша офіційна згадка про село була в одному з дожовтневих статистичних збірників, де повідомлялось, що село заснували у 1780 р. «… местные люди (168 душ обоего пола), позже из великорусских губерний (материалы для оценки земель Херсонской губернии Т. VI, Херсон 1890, инв. № 1649, с. 148-149)». А в 1782 р. Катерина II подарувала ці землі поміщику Перетову, який став закріпачувати козаків. Частина селян не захотіла підкоритись йому, вони переселились, далі на південь. Там, недалеко від Каховки, заснували село Новодудчино. А Дудчани стали називатись Перетівкою.

Є багато тверджень, переказів старожилів, що село до закріпачення було 10 років вільним! Тому є підстава стверджувати, що Дудчани були засновані 1772 року.Село наше розділяла на дві частини, південну та північну, річечка Перетівка. Скоріше не річечка, а протічок, бо ширина її була менше 2 метрів , найглибше місце – по груди людині. Відразу за селом річка поділялась на два рукави. Лівий рукав входив у плавні, а правий – на левади. У багатьох тут були городи. У посуху люди викопували кущі картоплі, посаджені біля хати. Відбирали більші картоплини і переносили в плавні, де саджали ці ж кущі. А на осінь збирали картоплю завбільшки з кулак.

Серед плавнів виблискували синіми очицями озера: Перше, Друге, Біле, Хрещате. Солдатське озеро було найбільшим, але неглибоким, його можна перейти вбрід. А от Матроське озеро було невеличке, але дуже глибоке. Вода в ньому прозора та чиста. У водоймах водилось багато риби, як от: сом, в’юн, лин, щука, судак, сазан та інші. ЇЇ можна було ловити руками, себто сапеткою (корзиною без дна). Пливучі на човні, можна було піймати щуку, не докладаючи зусиль, якщо, звичайно, поталанить. Справа в тому, що човен кидав тінь на воду, а щуці здавалось, що це стіна. Вона перескакує цю стіну і – зачасту падає вам під ноги в човен.Плавні були покриті ковдрою болотяних рослин, густими перелісками, які переливались піщаними кучугурами і відкритими площинами білого піску. І багатющий рослинний світ навколо: терен, хміль, дикий виноград, вишні, верба, осика, гірчиця, цикорій, васильки, гвоздики, капуста заяча, спаржа, шалфей, дика морква. По Дніпру – водяні горіхи, лопушняк. А сіно плавневе! Чи випав де сніг, чи спека в жнива – в плавнях завжди є корм для худоби. Бували випадки, коли у сильну спеку, якщо вигоряло все навколо, в наші плавні заганяли худобу зі степів, з інших сіл.Із усіх джерелець залишилось тільки два: на Стоянах та на Салганах. Одне джерельце протікало під урвищами, десь приблизно навпроти садиби Г.П.Данилова. Нині там плещуть води Каховського водосховища. Вода в цьому місці замерзає тільки в лютий мороз. Уже і море, і затока вкриті кригою, а в цьому місці, де було джерельце, вода гуляє.

Минаючи пороги, Дніпро ніс води широкою долиною. Вона була порізана рукавами, гирлами, затоками, плавневими озерами. Серед цієї краси, в одній із широких та похилих балок, красувалося село Дудчани. На північ та південь від нього простягались балки Чортувата, Чабанка, Вертелівська, Церковна, Тиха, Гадюча, Вороняче царство. А вище, посеред степу, стоять кургани: Сидориха, Лисі могили, Журавлиха. Ці німі свідки минулого ніби охороняють село.Перетову належало близько 15 тис. десятин землі разом із плавнями. Після його смерті (близько 1800 р.) землі нинішніх Дудчан перепродувались декілька разів. Незадовго до реформи 1861 р. вони перейшли до поміщиків Старицького та Вассалова. Старицький в 1862 р. продав (за іншими відомостями – програв у карти), свою землю московському купцеві Дуриліну, потомки якого володіли нею до 1917 р.

Після смерті Вассалова його бездітна дружина, не вміючи вести господарство в нових, пореформених умовах, продала селянам землю через Селянський банк в кредит, по 40 крб. за десятину. Банкрутством господарства Вассалова скористались заможні селяни для розширення своїх наділів. У поміщика Дуриліна з 12 тис. десятин землі було розорано близько 2 тис. десятин. Господарство в основному мало тваринницький напрямок. В степах і плавнях, що належали Дуриліну, випасалось до 13 тис. овець, близько 500 корів, до 350 коней. Для переробки продукції на продаж було побудовано обробний цех «Салгани», де проводилась стрижка овець, забій худоби і токанка м’яса. За десятину землі, здану в оренду, поміщик брав 10-12, а пізніше 5-7 карбованців. Крім внесення великої грошової плати за орендовану землю, селяни зобов’язані були обробляти своїм інвентарем частину поміщицької землі. Крім подушного податку (скасованого в 1887 р.) хлібороби вносили поземельний податок, земельні збори, а також виконували численні натуральні повинності: шляхова, підвізна повинність та ін. Високі мита були встановлені на плуги, залізо, металеві вироби, що призвело до різкого скорочення купівлі цих товарів біднішими селянами.Нелегким було життя хліборобів, гірким окраєць хліба. Та попри все, село розросталося і вже в 1897 році тут було 70 дворів, в яких проживало 756 чоловік.