Вчителі у школі казали нам, що тільки протягом зими 33-го року в Дудчанах вмерло з голоду більше ста чоловік. Котів, собак у селі не стало – все було з’їдено. Люди їли, що попало: мололи, наприклад, комочки степового кураю і з цього борошна пекли коржі, від них потім нестерпно різали животи і, пробачте, мукою було сходити надвір. Зі мною в школі вчилася Дуня, її батько і мати вмерли з голоду.

Нашій сім’ї повезло; батько влаштувався працювати в сусідній Кочкарівці в рибартілі, час від часу він приносив крадькома з десяток дрібненьких, хоч в акваріум пускай, рибинок, або лушпиння з гнилої картоплі, від якого ми потім хворіли. Але їли, рятувались, як могли. До нас теж приходили комнезамівські активісти, трусили хліб, залізними щупами буравили в хаті долівку, стіни, землю у дворі. Звичайно, нічого не знайшли, тоді причепилися до іншого: “Чому сім’я не вступа в колгосп? Куркульським душком тхне від вас”. Мати пояснювала їм, що батько – в колгоспі, тільки в риболовецькому, а вони знай своє: чому не вступав в колгосп тут. І навіть один – наганом матері в обличчя.

Cвідчення

Колективізація під дулом – і таке було. Я певен, якби все робилося розумно, зважено, селянин сам поступово прийшов би до колективного господарювання. Треба було, щоб він обдивився, переконався у перевагах такої роботи. Так ні, зганяли в колгосп силоміць, спішили відрапортувати, що “план по соціяльній колективізації виконаний!”. Так перепоганили добре діло, перекалічили скільки людських доль, а скількох людей привели до передчасної смерті, що й досі душа болем займається, як згадаю. Ну а далі почалося найстрашніше, в селі з’явилися випадки людожерства. Що було, то було – і в нас, і в деяких інших селах. Як не дико, але в основному, цим займалися жінки. Вони заманювали до себе осиротілих, без притульних дітей і … В Дудчанах виявили п’ятьох таких жінок. Під кінець, коли їх арештували, всі вони були вже божевільними, – чи голод довів їх до відчаю, чи від свідомості усього того, що вони скоїли, не знаю.

Важко згадувати. Це тепер ми знаємо, що той голод фактично був викликаний штучно, а тоді ж не відали, звідки лихо впало на голову. Бачили тільки, відчували, як щось тупе і жорстоке насунулось на всіх, якась безжалісна велетенська сила нещадно б’є, рубає без розбору, а за що?

Записала Л. Серебрякова.
1993 р.